Наш засновник
Білий Олександр Мойсейович
Олександр Мойсейович Білий (1905 - 1981) - засновник Іллічівського(Чорноморського) музею образотворчих мистецтв. Олександр Мойсейович Білий народився 25 листопада 1905 року в місті Запоріжжі (колишній Олександрівськ) в інтелігентній єврейській родині. Мама, домогосподарка, дбала про трьох синів (Віктора, Едуарда, Олександра). Батько - службовець.
З 1915 по 1918 рр. Олександр навчався в гімназії Чорткова. З 1919 по 1922 рр. навчався на електротехнічних курсах. У своїй автобіографії в графі соц. походження писав: "міщанин - робітник". У 1923-1926 рр. був зайнятий на громадських роботах в Одесі. У 1926 р. виїжджає до Кременчука працювати на міськелектростанції. З 1936 по 1941 рр. жив у Балті, де працював головним енергетиком на швейній фабриці. У 1941 р. разом із фабрикою був евакуйований до Узбекистану. У 1944 р. після звільнення України повернувся до Харкова і взяв участь у відновленні мирного життя міста.
З 1944-1959 рр. працював бригадиром, начальником електромонтажного цеху трамвайно-тролейбусного управління міста Харкова. Будучи справжнім професіоналом - електриком, О. М. Білий вважався найкращим раціоналізатором депо. Він вніс понад 70 рацпропозицій з питань удосконалення пристосувань, двигунів, за що був неодноразово нагороджений грамотами і преміями. Живучи в Харкові, О. Білий починає збирати свою колекцію прикладного мистецтва. Спочатку в 30-ті роки він захопився мистецтвом Сходу, в 50-х роках він остаточно зупинив свій вибір на художній порцеляні.
Кадри зроблені підчас роботи Білого за фахом
Кадри зроблені підчас роботи Білого у музеї
Дружина засновника
Зільберт Євгенія Борисівна
Вірним соратником, помічником і другом була його дружина - Зільберт Є. Б. (16.08-1910 - 2.12.1992) Євгенія Борисівна народилася в Санкт-Петербурзі в сім'ї службовця, здобула чудову домашню початкову освіту, потім продовжила навчання в гімназії та спеціалізованій німецькій школі. Сім'я була дружньою, великої культури і високої духовності. Брат дідуся і двоюрідний брат закінчили академію мистецтв.
Після закінчення школи Євгенія спробувала вступити до академії мистецтв, однак соціальне походження не дало їй змоги здобути вищу освіту. Незважаючи на це, живописом Євгенія Борисівна займалася з раннього дитинства. Не отримавши можливості навчатися в художньому виші, постійно займалася в ізостудіях, дуже багато писала, осягаючи секрети образотворчого мистецтва.
За професією технолог-електрик Євгенія Борисівна взяла участь у 50 виставках, зокрема в міжнародних виставках художників-любителів у Женеві. Євгенії Борисівні не був чужий дух колекціонування, вона збирала марки, тому розуміла захоплення чоловіка і всіляко його підтримувала в прагненні зібрати гідну колекцію порцеляни. Сімейна пара розуміла і високо цінувала мистецтво. Їхня невелика квартира була більше схожа на музей, у якому гармонійно поєднувалися порцеляна, що стояла на старовинних гірках, на жардиньєрках, декоративні страви, що висіли на стінах, і картини відомих художників.
Кадри зроблені підчас роботи у музеї
Протягом 40-річної наполегливої праці Білому вдалося зібрати одне з найбільших зібрань художньої вітчизняної порцеляни не тільки України, а й у всьому СРСР.
Так, ще живучи в Одесі на вулиці Хворостіна, 4, у "незвичній" квартирі під номером 55, побували член Організації Спілки художників СРСР скульптор М. Конгісер, заступник директора з наукової роботи Державного музею кераміки та Садиби Кусково XVIII століття В. Попов, вчений секретар Головмозбуду І і низка інших відомих учених і діячів мистецтва.
Час минав, і все частіше поставало питання: а що далі, як складеться доля колекції, чи збережеться її цілісність? В архіві А. Білого зберігаються витяги 1970-х років з газет про те, хто з колекціонерів подарував колекцію державі і на яких умовах. Розлучатися з улюбленим дітищем йому було складно. А в пресі почали з'являтися статті про жорстокі вбивства збирачів старовини і викрадення унікальних предметів. Зокрема, загинули відомий московський колекціонер порцеляни і старовини Г. Тросман і його дружина, з якими Олександр Мойсейович був добре знайомий.
Колекцію Білого було вивчено і систематизовано, складено каталог, а заповідати її було нікому, ніхто з близьких родичів не цікавився порцеляною. Уже на початку 1970-х років у Олександра Мойсейовича зріла думка про те, щоб створити самостійний музей російської порцеляни і залишатися поруч із колекцією в статусі директора. Адже це його дітище, створений ним світ, як матеріальний, так і духовний. Рішення давалося нелегко, відповіді на багато питань не лежали на поверхні. Люди, які знали Олександра Мойсейовича, відзначають його силу характеру, принциповість і цілеспрямованість. Він звернувся за порадою до відомих музейних працівників, найавторитетніших у цій галузі: директора Державного Ермітажу Б. Б. Піотровського і старшого наукового співробітника Р. С. Пиотровського. С. Соловейчик, фахівця з історії європейської порцеляни; заступнику директора з наукової роботи Державного музею кераміки В. А. Поповій Останній, звертаючись до заступника міністра культури УРСР І. Т. Буланого, зазначав у листі від 20. 04. 1975 р.: "Колекція налічує близько 450 предметів, часто рідкісних, іноді унікальних виробів порцеляни XVIII - ХХ століть. Власником колекції вже складено докладно анотований перелік предметів (У підготовці до побудови екс-позиції, до видання відповідного каталогу)".
На сьогодні музейне зібрання зберігає 800 предметів з його колекції (завдяки додатковим даруванням і заповіту). Передавши своє зібрання державі, О.М.Білий брав активну участь у становленні музею, який він і очолював.
Співробітники музею на чолі з О.М.Білим проробили величезний обсяг роботи зі створення експозиції, яка спочатку розміщувалася в 3-х кімнатній квартирі в підвальному приміщенні, пристосованому під експозицію. З цього часу музей відвідали тисячі іллічівців і гостей міста. Про музей писали не тільки українські журналісти, а й центральна преса Союзу ("Известия", "Литературная газета"). До останніх років життя Олександр Мойсейович Білий очолював музей. Після сто смерті Зільберт Євгенія Борисівна продовжила цю благородну справу. За її заповітом музею перейшли в дар антикварні меблі, бібліотека з картинами самої художниці. Іллічівський музей став одним із перших у СРСР музеїв особистих колекцій.
Зібрання порцеляни такої художньої цінності - велика рідкість. Воно унікальне. Тільки нескінченно захоплений колекціонер здатний підпорядкувати своє життя улюбленій справі, міг створити свій музей.
О. М. Білий служив своїй мрії з повною самовіддачею. На щастя, його зрозуміла і підтримала в цьому прагненні його дружина. Величезний інтерес, ентузіазм знайшли відгук у серцях вдячних співгромадян. Іллічівському (нині Чорноморському) музею абсолютно справедливо присвоєно ім'я його творця - Олександра Мойсейовича Білого.
.png)
